975 років української історії: шлях Києво-Печерської лаври крізь віки

Історія

XI століття — заснування.Історію монастиря традиційно пов’язують із 1051 роком, коли ченець Антоній оселився в печері на схилах Дніпра. До нього приєдналися інші подвижники, зокрема Феодосій Печерський. Навколо печер поступово сформувався монастир.

XI–XIII століття — розквіт.Печерський монастир став великим духовним і культурним центром Русі. Тут переписували книги, створювали літописи, розвивали іконопис та освіту. У 1073 році розпочалося будівництво Успенського собору, одного з головних храмів монастиря.

XIII–XV століття — руйнування та відновлення.Монастир пережив монгольську навалу 1240 року та інші війни. Попри руйнування, монастирське життя продовжувалося.

XVII–XVIII століття — перетворення на лавру.У 1688 році монастир отримав статус лаври — особливо почесний статус великого православного монастиря. У цей період комплекс активно розбудовувався. З’явилися численні храми й споруди в стилі українського бароко, а територію оточили потужними укріпленнями.

XVII століття — освітній центр.З діяльністю Лаври пов’язаний розвиток Києво-Могилянської академії та друкарства. Печерська друкарня стала одним із найважливіших центрів книговидання в Україні.

XX століття — радянські репресії.Після встановлення радянської влади монастир зазнав переслідувань. У 1930 році Києво-Печерську лавру закрили, а частину споруд було зруйновано. Територію перетворили на музейний комплекс.

Після 1991 року.З відновленням незалежності України почалося відродження релігійного життя Лаври. Водночас територія залишалася важливим музейним та історико-культурним комплексом.

Сьогодні.Лавра є пам’яткою світового значення та входить до об’єкта ЮНЕСКО «Київ: Софійський собор і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра». Її територія поєднує архітектурні пам’ятки, печери, музеї та діючі храми.

975-річчя — це нагода згадати не лише про вік монастиря, а й про його роль у розвитку української духовності, писемності, освіти, мистецтва та культури.

 Хто сказав, що бібліотека — це місце лише для тиші та дорослих розмов? Наші маленькі гості щоразу доводять протилежне! Спекотного літнього дня стіни нашої бібліотеки перетворилися на справжній острів дитячих розваг, сміху та неймовірних відкрить. Цього разу до нас завітали наймолодші відвідувачі .

Наш ігровий день розпочався у затишному куточку дитячої зали, де на малечу чекали перші випробування. Для віку 4–6 років настільні ігри — це не просто забава, а потужний тренажер для розвитку.

Разом із дітлахами ми:

• Тренували дрібну моторику та уважність, збираючи яскраві 3D-пазли та вежі.
• Вчилися грати в команді, чекати своєї черги та щиро радіти успіхам друзів.

Дивовижно спостерігати, з яким захватом і серйозністю малюки підходили до кожного ходу! Настільні ігри допомогли дітям адаптуватися, познайомитися ближче та налаштуватися на спільну хвилю.

Коли сидіти на місці стало зовсім важко, настав час для другої, найгучнішої частини нашого заходу — рухливих ігор! Простір між стелажами на деякий час став безпечним майданчиком для веселої біганини та естафет.

Такі зустрічі руйнують старі стереотипи про те, що бібліотека — це нудно. Для дітей дошкільного віку вкрай важливо сформувати позитивну асоціацію з цим місцем. Сьогодні вони прийшли пограти у хованки чи скласти пазл, а вже завтра — прийдуть із батьками за своєю першою книжкою для читання. Крім того, це чудовий спосіб соціалізації .

 Літо триває, аже отже — попереду ще багато цікавих зустрічей!

 Хіба у цифрової грамотності є вік? Як Дія.Освіта та звичайна бібліотека єднають серця

Знаєте, яка головна помилка багатьох людей? Думати, що смартфони, месенджери та всі ці «інтернети» — то лише для молоді. Насправді вчитися ніколи не пізно. І цифрова грамотність точно не має віку! Платформа Дія.Освіта та наші затишні бібліотеки доводять це щодня.

Пані Людмила довго обходила сучасні телефони десятою дорогою. Ну навіщо вони їй? Але в неї була мрія — знову поспілкуватися з подругою молодості. Тією самою, яка зараз живе аж в Азербайджані. Звичайні дзвінки — це дорого, та й обличчя не побачиш.

Тоді пані Людмила взяла свій смартфон і прийшла туди, де завжди затишно — до нашої бібліотеки.

Тут не було нудних лекцій чи суворих вчителів. Разом із бібліотекарем вони відкрили сайт Дія.Освіта та ввімкнули простий освітній серіал.

•  пані Людмила розібралася, як працює месенджер WhatsApp.
•  навчилася завантажувати додатки та створювати профіль.
•  перший відеодзвінок, сльози радості та довгі розмови з подругою!

Тепер тисячі кілометрів між Україною та Азербайджаном зникли. Достатньо просто натиснути кнопку на екрані.

Якщо ваші батьки, дідусі чи бабусі теж бояться техніки, підкажіть їм цей простий план:

• Просто завітайте до бібліотеки. Тут є безкоштовний інтернет, комп'ютери та люди, які завжди підтримають.
• Не бійтеся питати. Бібліотекарі з радістю допоможуть знайти потрібний курс на Дія.Освіта.
• Вчіться потроху. Відео тривають всього по 7–10 хвилин, усе розжовано до дрібниць.
• Одразу тицяйте в екран. Подивилися шматочок — повторіть у телефоні.

Навчання в бібліотеці — це повністю безкоштовно, спокійно і з живою підтримкою на кожному кроці.

Цифрові навички — це не про моду чи крутість. Це про свободу спілкування та можливість бути поруч із тими, кого любиш, попри будь-які кордони. 

  

4 червня наш день розпочався з тиші, яка гучніша за будь-які слова. Ми схилили голови, щоб ушанувати пам'ять найдорожчих — маленьких українців, чиї життя безжально забрала війна. Понад п'ятсот обірваних доль... Понад п'ятсот нездійснених мрій.

Щоб відчути цей біль і водночас послати промінчик світла туди, де наші янголи зараз, ми провели особливу хвилину пам'яті.

Хвилина слухання дзвіночка.

Наші дітки заплющили очі, слухали чистий, щемливий передзвін і загадували свої найзаповітніші бажання. У кожному з них, без сумніву, було одне слово — Перемога. І щоб більше ніколи жодна дитина не плакала від страху.

Дзвіночки пам'яті та надії.

Після цього малеча власноруч розмалювала паперові дзвіночки, написавши на них свої щирі побажання. Разом ми вирушили до нашого місцевого парку і розвішали ці символи на гілках дерев. Тепер, коли вітер колихатиме їх, це буде наче тихий привіт від тих, кого ми пам'ятатимемо вічно.

Дякуємо кожній дитині, яка долучилася сьогодні. Ви — наше майбутнє, і саме заради вас ми мусимо стояти і боротися.

Пам'ятаємо. Не пробачимо. Світла пам'ять кожному маленькому янголятку.

 Початок літа — це завжди час для розваг, усмішок та незабутніх пригод! Сьогодні наше подвір'я перетворилося на справжню карту скарбів, адже наші неймовірні хлопчики та дівчатка вирушили на пошуки таємничої «Скрині талантів»!

У тісній та дружній співпраці з Тузлівською бібліотекою, студенткою Пігій Марією, практиканткою нашого садочку, ми організували захопливий квест, який допоміг кожній дитині проявити свої найкращі суперздібності.

Щоб дістатися до омріяного скарбу, команди мали пройти 5 неймовірних та різноманітних станцій:

«Танцювальна лінія» — де дітлахи запалювали під ритмічну музику, демонструючи свою пластику та драйв!

«Конструкторська майстерня» — тут юні інженери за чітким зразком конструювали справжні ракети, готові підкорювати космос.

«Шлях сміливців» — етап запеклих спортивних перегонів, де панували швидкість, спритність та командний дух.

«Музична хвилина слави» — станція, де кожен зміг відчути себе зіркою сцени та продемонструвати свої вокальні таланти.

«Розумники та розумниці» — локація для найкмітливіших, де логіка та інтелект допомогли розгадати найскладніші загадки.

Усі завдання виконано, випробування пройдено, а командний дух переміг! Спільними зусиллями, підтримуючи один одного, діти знайшли «Скриню талантів»! всередині якої на них чекали заслужені нагороди та щира радість.

У межах Національного тижня безбар'єрності наша бібліотека провела практичний воркшоп із цифрової грамотності! Ми постійно доведимо, що технології доступні кожному, незалежно від віку чи досвіду.

Про що дізнаються та що зможуть зробити наші відвідувачі власноруч: збільши шрифт, налаштувати яскравість та контрастність екрана.Адаптувати гучність та навчитися керувати сповіщеннями, щоб вони не турбували даремно. Разом розберемося, як захистити свій телефон від шахраїв та вірусів.дізнаються , як легко користуватися «Дією» та оплачувати комунальні послуги онлайн. Жодної нудної теорії — тільки практика! Допоможемо кожному учаснику індивідуально.

Та

для наших найменших читайликів інтерактивний захід «Супергерої безбар’єрності».Якщо ви думаєте, що тема інклюзії та безбар'єрності складна для маленьких дітей — наші гості сьогодні довели протилежне! Руйнувати бар'єри та вчитися емпатії найкраще через гру. Разом із ведмедиком Бубою ми мандрували лісом, гучно тупали, долали перешкоди та знайомилися з особливими лісовими жителями. Малюки спробували зрозуміти Зайчика, який не чув, і вчилися вітатися та розмовляти лише за допомогою жестів та посмішок. Діти дізналися, як бачить світ Кротик, «гріли сонечко» у долоньках та досліджували предмети на дотик із заплющеними очима. Наприкінці ми разом побудували справжній «місток дружби», щоб у нашому казковому світі ніхто не залишився на самоті. Переглянули мультфільм " Собака -поводир".Наші діти неймовірно активні, але сьогодні вони показали, які вони чуйні, добрі та відкриті до світу. Вони на практиці зрозуміли головний секрет: усі ми різні, але ми всі рівні, і допомагати один одному — це справжня суперсила!

 

 В стінах нашої бібліотеки відбулася особлива подія — ми говорили про Тараса Шевченка не як про портрет на стіні, а як про живий імпульс, що спонукає до боротьби та творчості сьогодні.

Центральною темою заходу став зв'язок Кобзаря із найвищою державною нагородою — Шевченківською премією.

Про що говорили:

 Як тексти Тараса Григоровича резонують із воєнною реальністю сьогодення. Обговорювали цьогорічних лауреатів, зокрема поетів-захисників, чиє слово сьогодні так само гостре, як і «Гайдамаки» у свій час.Чому важливо стежити за лауреатами Шевченківської премії, щоб розуміти код сучасної української культури.

 Поезія Шевченка та твори сучасних лауреатів звучать зараз як єдиний маніфест волі.