4 червня наш день розпочався з тиші, яка гучніша за будь-які слова. Ми схилили голови, щоб ушанувати пам'ять найдорожчих — маленьких українців, чиї життя безжально забрала війна. Понад п'ятсот обірваних доль... Понад п'ятсот нездійснених мрій.
Щоб відчути цей біль і водночас послати промінчик світла туди, де наші янголи зараз, ми провели особливу хвилину пам'яті.
Хвилина слухання дзвіночка.
Наші дітки заплющили очі, слухали чистий, щемливий передзвін і загадували свої найзаповітніші бажання. У кожному з них, без сумніву, було одне слово — Перемога. І щоб більше ніколи жодна дитина не плакала від страху.
Дзвіночки пам'яті та надії.
Після цього малеча власноруч розмалювала паперові дзвіночки, написавши на них свої щирі побажання. Разом ми вирушили до нашого місцевого парку і розвішали ці символи на гілках дерев. Тепер, коли вітер колихатиме їх, це буде наче тихий привіт від тих, кого ми пам'ятатимемо вічно.
Дякуємо кожній дитині, яка долучилася сьогодні. Ви — наше майбутнє, і саме заради вас ми мусимо стояти і боротися.
Пам'ятаємо. Не пробачимо. Світла пам'ять кожному маленькому янголятку.













