Всі пам'ятають відомий вислів Лєніна про те, що з усіх мистецтв найважливішим для більшовиків є кіно. Очевидно, Владімір Ілліч переймався не стільки розвитком кіномистецтва, скільки можливостями останнього впливати на людські маси.
Українська політична, військова та культурна еліта епохи Визвольних змагань 1917-1921 років також усвідомлювала значення мистецтва у побудові власної, української системи цінностей і світоглядних координат на противагу більшовицьким. Бій, який відбувся 29 січня 1918 року між більшовицькими військами Михайла Муравйова та нечисельними загонами оборонців УНР на залізничній станції Крути, не відігравав у перебігу воєнних дій 1917-1918-го вирішальної ролі. Однак у свідомості українців він набув особливого значення саме завдяки жертовному героїзму української молоді, яка першою відгукнулась на заклик до оборони рідного краю від нападників. Від моменту поразки у нерівному бою за 130 км від Києва ці історичні події знайшли своє широке відображення у різних жанрах культури від літератури та живопису до музики і народної творчості.
У період Визвольних змагань
Ще у період визвольної боротьби слово Крути стало не лише знаковим топонімом, а й набуло виразно ідеологічного забарвлення. На відміну від митців більшовицької Росії, наша творча інтелігенція у той час не відчувала тиску з боку молодої держави. УНР вела боротьбу за своє існування і формувати державне замовлення на вітчизняних героїв було просто ніколи. У 1918-му українські письменники, художники, поети та графіки самі вирішували, на якій стороні ідеологічного фронту воліють опинитися. Бій під Крутами став об'єктом пильної уваги з боку нашої творчої еліти ще до завершення Визвольних змагань 1917-1921 років.
1918-го у квітневому номері газети “Нова Рада” з'явився вірш Павла Тичини “Пам'яти тридцяти”, що став першим поетичним твором на тему бою, оприлюдненим у тогочасній українській пресі. У пам'ять про полеглих вояків були видруковані плакати із зображенням янгола, що складає терновий вінець до могили юнаків. Вже за декілька тижнів після бою у столичних часописах почали з'являтися оголошення про необхідність спорудження у Києві пам'ятника крутянцям. На заклик лікаря Сергія Коломійцева відгукнулась українська інтелігенція: Дмитро Дорошенко, Сергій Єфремов, донька українського мецената Ганна Келер-Чикаленко, Григорій Коваленко, Володимир Дурдуківський, батьки та учні Першої української гімназії імені Тараса Шевченка та багато інших. 26 травня 1918 року газетою “Нова Рада” була озвучена пропозиція, аби Міністерство освіти гетьманського уряду оголосило “народну підписку на улаштування монументу забитим в боях з більшовиками українським школярам та студентам” та доручило відділові пластичних мистецтв справу організації будівництва. З цією метою було створено спеціальну комісію із зведення пам'ятника, яка мала визначити відповідне місце та опрацювати подані скульпторами проекти. Однак, ні за Центральної Ради, ні за Української Держави Павла Скоропадського задум так і не було реалізовано. Після остаточної поразки Армії УНР у війні з більшовиками могили учасників бою під Крутами були знищенні радянською владою.
На еміграції
Події 29-го січня набули широкого розголосу серед української військової та політичної еміграції у міжвоєнний період. Колишній Голова Ради міністрів УНР Борис Мартос у 1933-му присвятив крутянцям декілька літературних нарисів: “Наймолодші”, “Останній з козацького роду”, “Останній привіт Україні”. У часи більшовицького терору та винищення українського селянства голодом образ молодого бійця, який віддає життя в обороні свого народу, став особливо актуальним. У травні 1933-го літературний критик Олекса Стефанович надіслав листа скульптору Оксані Лятуринський, з проханням оцінити його новий вірш: “Посилаю Вам “Крути” – самий останній з моїх віршів. – Роблю це тому, чому колись передав Вам пару своїх сонетів (здається, про Волинь). А ще тому, що бачив учора Ваші скульптури. Ваші речі дали мені насолоду і я хочу хоч так віддячити Вам за неї”.
Переглядаючи діаспорні часописи 1920-х-1930-х, можна знайти повідомлення про “Свято Крут”, яке відзначала українська молодь у Польщі, Чехословаччині, Румунії, Німеччині та інших країнах Європи. Невід'ємною частиною цих вшанувань було декламування віршів крутянського циклу, авторами яких були самі емігранти.
Свідок і безпосередній учасник Визвольних змагань Демид Бурко у 1938 році відвідав Чернігівщину та місця боїв українських підрозділів з більшовиками. На пам’ятному місці під Крутами Бурко написав вірш “На вічну пам'ять мученикам”, який вийшов друком у Полтаві в часописі “Голос Полтавщини” (1942). Будучи священиком УАПЦ, отець Демид розглядав січневий бій як шлях українських воїнів до Голготи, який закінчується страшним прокляттям — окупацією України. З поверненням до Полтави у 1943-му Червоної Армії, більшовики почали шукати автора “релігійно-націоналістичних віршів”. Отець Демид був змушений емігрувати закордон.
Поряд з поезією, темою Крут зацікавились художники. Воїн Армії УНР Леонід Перфецький створив цілу художню серію (“Батальний живопис”), присвячену українсько-більшовицькій війні 1917-1918-го. Є серед цих картин і “Крути-станція”, на якій художник зобразив сам бій. З-поміж творінь українських художників також відомі праці Сергія Мако “Один з-під Крут” і картина Андрія Климка “Бій під Крутами. 1918”.
Поява культу
Культ героїв став однією з важливих підвалин українського націоналістичного руху. Чимало ветеранів Армії УНР включилось у визвольну боротьбу ОУН та УПА, а їх авторитет серед молодого покоління борців став важливим виховним чинником. Відомий оунівський пропагандист Михайло Дяченко-“Марко Боєслав” присвятив темі Крут однойменний вірш. У 1940-х українські підпільники поширювали цей твір самвидавом серед населення центральних та західних областей України.
У післявоєнний період культ Крут набув надзвичайної популярності у середовищі української еміграції. У цей час виник цілий ряд поетичних творів, присвячених крутянській баталії: Михайло Костишин “Крути”, Володимир Янів “Бій під Крутами” (згодом покладений на музику Степана Стельмащука), Олесь Бабій “Під Крутами”, Михайло Лавренко “Лицареві Крут”, “В той день…” тощо. У 1951 році підпільна пошта Закордонних Частин ОУН випустила ювілейну марку до річниці бою. Дата 29-го січня перетворилась на одну з провідних дат українського календаря у діаспорі.
У незалежній Україні
У 1991-му після здобуття Україною незалежності розпочалось «друге культурне знайомство» з темою Крут. Невдовзі з'явилися вірші, пісні, п'єси і навіть кіносценарій, присвячений цій темі. Останній авторства Володимира Порятка та Ярослава Гаврилюка, на жаль, не був екранізований.
Окрім “Крутянської пісні” Ярославенка на слова Богдана Ігоря Антонича, що починається урочистим “Спом'янімо в пісні славу Крутів!”, з'явились доробки сучасних гуртів. Серед них “Брате!” гурту “Дейтерів”, тичинівський “Пам'яти Тридцяти” у виконанні Марічки Бурмаки та “29 Січня” гурту “Сокира Перуна”.
У 2008-му НБУ випустив ювілейну монету, а вже наступного року в інтернеті з'явились елементи “народної творчості” – саморобні палкати та “шпалери” на тематику Крут. Легенда Крут набувала справжньої популярності серед молоді.
Найостаннішим і найвагомішим мистецьким твором присвяченого пам'яті про загиблих вояків став гранітний пам'ятник, встановлений у 2011 році на Аскольдовій могилі коштом киян-доброчинців.
Майже кожного року українська молодь вигадує все нові і нові форми відзначення цієї дати. Влаштовуються реконструкції бою, друкуються агітаційні плакати, серед студентів та учнів поширюються жовто-блакитні стрічки та тематичні значки.
За матеріалами: https://tyzhden.ua/koho-j-na-shcho-nadykhaly-heroi-krut/
