Цікаві факти про інтернет

Інтернет був придуманий в 1969 році, здавалося б, недавно, але вже сьогодні число користувачів глобальної мережі становить кілька мільярдів.

 У Китаї працюють спеціальні табори для лікування людей, залежних від інтернету.

 37% всього розміщеного в глобальній мережі контенту має порнографічне зміст.

 Кожен день зламується близько 30 тисяч сайтів.

 15% дорослого населення США не користуються всесвітньою мережею.

 Між вченими точаться суперечки про те, чи включати до списку психічних розладів інтернет-залежність.

 Перша web-камера була розроблена в Кембриджському інституті, співробітники придумали це пристрій від ліні, щоб не відходячи від робочого місця перевіряти, чи  приготувалася кава в апараті.

9 мільйонів дорослих великобританцев жодного разу не користувалися інтернетом.

 Провівши дослідження інтернет-тролів, вчені прийшли до висновку, що більшість людей цієї категорії мають психічні розлади у формі самозакоханості і зайвому садизмі.

 50% користувачів глобальної мережі не чекають завантаження відео, якщо воно триває більше 10 секунд.

 З країн південно-східної Азії найнижча швидкість інтернету в Філіппінах, вона становить в середньому 3,54 Мбіт.

 Кожну хвилину інтернет-користувачами відправляється 204 мільйонів листів.

Велика частина інтернет-користувачів в Китаї виходять в мережу через мобільні пристрої.

 Назва Wi-Fi нічого не означає, вона була придумана творцем з того, що римується зі словом Hi-Fi.

– Через інтернет познайомилася кожна восьма пара.

– Пошукова система Google здатна за один місяць обробити більше ніж 100 мільярдів запитів. Приблизно 40000 в секунду.

– В Інтернеті кожну хвилину реєструється близько 70 доменів (сайтів).

– Найвищий відсоток – 97,8% – користувачів інтернету в Ісландії. А найнижчий – у Північній Кореї.

– Спам складають 81% всіх електронних листів.

– В Інтернет в 1994 році вторгся перший рекламний банер. Як це не дивно, але він анітрохи не поступався нинішнім. «You will» – саме так називалася рекламна компанія і вела вона на головну сторінку рекламодавця.+

– Insure.com — найдорожче доменне ім’я, продали його за 16 мільйонів доларів.

– На Сьогоднішній день, холодильник з вбудованим Wi-Fi, можна вважати найдивнішим гаджетом в доступом в інтернет.

– Спамерами створені більше 40% всіх акаунтів в соціальних мережах.

– Інтернет магазинів на сьогоднішній день набагато більше, ніж звичайних магазинів.

– Число інтернет користувачів вже давно перевалило за 2 мільярди. І це не дивлячись на те, що всього декілька років тому їх було 600 000 мільйонів. За прогнозами, через 10 років, це число зросте на 370%.

– Власники малого та середнього бізнесу – 90% з них – вважають, що сайт є головним інструментом з продажу і реклами.

 Будинок Білла Гейтса був спроектований, використовуючи комп’ютер Макінтош.
 Кожного місяця реєструється більше мільйона доменних імен.
 Електронна пошта була винайдена раніше, ніж Всесвітня павутина.
 У 1980-их комп’ютер IBM не вважали хорошим, якщо він не міг керувати Microsoft Flight Simulator *.
 MySpace повідомляє про більш ніж 110 мільйонах зареєстрованих користувачів. Якби це була країна, вона була б у десятки разів більше Мексики.
 На e-Bay кожну секунду укладається угод на 680$.
 Середній 21-річний молодий чоловік провів 5 000 годин, граючи у відеоігри, прочитав 250000 електронних листів, і текстові повідомлення і витратив 10 000 годин на мобільний телефон.
 Середній користувач комп’ютера блимає 7 разів на хвилину, це менше звичайної норми в три рази.
 Перша комп’ютерна миша була винайдена Дугом Енджелбартом приблизно в 1964 році і була зроблена з дерева.
 Перше доменне ім’я, коли-небудь зареєстроване, було Symbolics.com.
 Перший в світі комп’ютер, названий Z1, був винайдений Конрадом Цузе в 1936 році. Його наступний винахід, Z2 був закінчений у 1939 і був першим повністю функціонуючим електромеханічним комп’ютером.
 Інтернет відвідують приблизно 1319872109 осіб щодня.
 У той час як радіо потрібні 38 років, і телебаченню 13 років, Всесвітній павутині потрібні тільки 4 роки, щоб досягти 50 мільйонів користувачів.

   16 листопада держави – члени ЮНЕСКО проголосили Міжнародним Днем
толерантності, адже цього дня на 28-й сесії Генеральної конференції
вони прийняли «Декларацію принципів толерантності».                                                                          
                    
В бібліотеці проведено бесіду для дітей Тузлівського ДНЗ "Вишенька" " Що таке толерантність?"Діти переглянули мультфільм про доброту,про повагу людей один до одного.

9 листопада — День української писемності та мови

День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Встановлене воно було 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».За православним календарем — це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця — письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.Чернецтво Нестор прийняв у 17-річному віці, пізніше висвячений в сан диякона. Він був книжником з широким історичним світоглядом і великим літературним хистом. Автор двох відомих творів – «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст.Всесвітню славу Нестору принесла справа усього його життя – участь у літописанні Київської Русі. Він переробив зведення Никона (1073) та Іоанна (1093), опрацював низку нових усних і письмових джерел, довів розповідь до 1113 року, надав їй літературної форми. Так на початку ХІІ ст. виникла перша редакція «Повісті минулих літ».Колись цього дня віддавали до школи дітей. Батьки зі школи йшли до церкви та ставили свічку перед образом преподобного, вірячи, що він допоможе дитині вивчитися. І, що головне, вчитися все життя багато, старанно і завжди. Адже «користь від цього є велика», бо «Хто вчиться змолоду – не зазнає на старість голоду».Традиційно, в День української писемності та мови покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурси тощо.

 Календар знаменних і пам’ятних дат України на 2016 рік

1 листопада  155 років від дня народження Дніпрової Чайки (Людмили Олексіївни Василевської) (1861—1927), української письменниці, драматурга

2 листопада  135 років від дня народження Остапа Грицая (1881—1954), українського письменника, літературознавця, перекладача (Німеччина)

• 125 років від дня народження Олександра Івановича Маркуша (1891—1971), українського письменника, фольклориста

3 листопада  115 років від дня народження Андре Мальро (1901—1976), французького письменника

4 листопада 130 років від дня народження Якова Андрійовича Мамонтова (1886—1940), українського драматурга, театрознавця

• 105 років від дня народження Бориса Івановича Котлярова (1911—1989), українського поета

5 листопада   60 років від дня народження Леоніда Володимировича Ушкалова (1956), українського письменника, літературознавця

6 листопада  205 років від дня народження Маркіяна Семеновича Шашкевича (1811—1843), українського поета

7 листопада   80 років від дня народження Миколи Степановича Вінграновського (1936—2004), українського письменника-шестидесятника, режисера, актора, сценариста, поета

• 55 років від дня народження Олександра Володимировича Апалькова (1961), українського письменника, перекладача

8 листопада  125 років від дня народження Олеся Досвітнього (Олександра Федоровича Скрипаля) (1891—1934), українського прозаїка

9 листопада  День української писемності та мови Відзначається щорічно відповідно до Указу Президента України № 1241/97 від 06.11.1997 р.

• Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва
  Відзначається щорічно відповідно до Указу Президента України № 1209/2011 від 30 грудня 2011 р.
• 100 років від дня народження Леоніда Петровича Бразова (1916—1997), українського письменника

11 листопада  195 років від дня народження Федора Михайловича Достоєвського (1821—1881), російського письменника

12 листопада  80 років від дня народження Миколи Федоровича Сингаївського (1936—2013), українського поета

16 листопада  110 років від дня народження Клауса Манна (1906—1949), німецького письменника

• 50 років від дня народження В’ячеслава Миколайовича Васильченка (1966), сучасного українського письменника, журналіста, науковця, педагога

18 листопада   95 років від дня народження Дмитра Олексійовича Міщенка (1921), українського прозаїка, лауреата Шевченківської премії (1993)

19 листопада  305 років від дня народження Михайла Васильовича Ломоносова (1711—1865), російського вченого, поета

20 листопада  Всесвітній день дитини. Відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН А/RES/836 (ІХ) від 14.12.1954 р.

• 120 років від дня народження Михайла Івановича Вериківського (1896—1962), українського композитора, диригента, музичного фольклориста, педагога
• 80 років від дня народження Дона Делилло (1936), американського письменника-постмодерніста

21 листопада  День Гідності та Свободи. Відзначається щорічно відповідно до Указу Президента України № 872/ від 13 листопада 2014 р.

• 60 років від дня народження Віктора Кимовича Губарева (1956), українського письменника, публіциста, історика

22 листопада  215 років від дня народження Володимира Івановича Даля (1801—1872), російського лексикографа, (словникаря), етнографа, письменника

24 листопада   190 років від дня народження Карла Коллоді (Карло Лоренціні)(1826—1890), італійського письменника-казкаря

25 листопада  115 років від дня народження Михайла Костянтиновича Ореста (Зерова) (1901—1963), українського поета

• 90 років від дня народження Пола Уїльяма Андерсона (1926—2001), американського письменника-фантаста

26 листопада  Всесвітній День інформації

• День пам’яті жертв голодомору. Відзначається в Україні згідно з Указом Президента (№ 1310/98 від 26 листопада 1998 року, до зміни (№ 431/2007 від 21 травня 2007 року) мав назву «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». Відзначається у четверту суботу листопада

27 листопада 90 років від дня народження Олександра (Олеся) Павловича Бердника (1926—2003) українського письменника-фантаста

28 листопада 135 років від дня народження Стефана Цвейга (1881—1942), австрійського письменника

• 50 років від дня народження Ульріки Швайкерт (1966), сучасної німецької письменниці

28 жовтня, п’ятниця

День визволення України від фашистських загарбників

Друга світова війна принесла з собою таку безліч трагедій, віроломства і зруйнованих доль, що до цих пір все людство із сумом і гіркотою згадує про ті далекі події, які торкнулися практично всіх на нашій спільній землі. Є суд історії. Вже майже досконально вивчені всі масштаби цієї згубної війни. Її причини, її наслідки. Перемога. Це була перемога зі сльозами на очах. Це були сльози радості і одночасно сльози горя. Це не можна описати простими словами. Складні формулювання так само не підійдуть. Не можна висловити те, що відчували наші батьки і діди, матері і бабусі, на очах яких відбувався весь жах однієї з найкривавіших воєн на нашій планеті. Не можна висловити, але ми і не маємо права забути те, що розповідали нам свідки, які так чи інакше брали участь в цьому. Інакше це може повторитися. І ми говоримо: «Ні хто не забутий!», «Ні що не забуто!». Будемо пам’ятати і навчимо своїх нащадків!

З метою закріпити й увіковічити історичну пам’ять написано і пишуться маса книг, документальна і художня література. Відзнято безліч відеоматеріалу. Все це доступно, лише уходять справжні свідки тих давніх подій, які назавжди змінили світ. Ми не будемо забувати їх свідоцтва!

У нашому календарі є не мало дат, які нагадують нам про ті далекі роки. Кожне наше місто чи містечко, регіон мають пам’ять про цю страшну війну. День визволення України від фашистських загарбників відзначається 28-го жовтня. Це був кульмінаційний результат ряду наступальних операцій, найбільш значимі з яких: Донбаська - з 13-го серпня по 22-е вересня 1943-го року, Корсунь-Шевченківська операція - з 24-го грудня 1943-го по 17-е лютого 1944 - го року, Львівсько-Сандомирська - з 13-го липня по 29-е серпня 1944-го року і заключна Східно-Карпатська операція, яка була розпочата військами і з’єднаннями радянської армії з 8-го вересня 1944-го року і призвела до остаточного звільнення та вигнання останніх гітлерівських загарбників з території України 28-го жовтня 1944-го року.

До кінця війни залишалося ще пів року. Будемо пам’ятати!

День визволення України від фашистських загарбників був вписаний тоді до національного календаря сучасної України. Це відобразилося, за даними проекту DilovaMova.com, і в Указі Президента незалежної України № 836 від 20-го жовтня 2009-го року.

Будемо пам’ятати і не забувати! У цей День ми приєднуємося до вшанування всіх, хто забезпечив це звільнення! Добра пам’ять про вас завжди буде жити в наших серцях.

З Днем визволення України!

контакти

57436
вул.Шкільна,36
с.Тузли
Березанський р -н
Миколаївська обл.

Е - mail:bibliotekatuz@ukr.net

Бібліотека працює з 9.00.до 18.00
Перерва з 13.00 -14.00

Вихідний : неділя,понеділок

ЖОВТЕНЬ
2 жовтня – 110 років від дня народження Івана Павловича Багряного (1906-1963), відомого українського письменника
6 жовтня – 135 років від дня народження Івана Кочерги (1881-1952), українського драматурга, заслуженого діяча мистецтв (1950)
15 жовтня – 95 років від дня народження Дмитра Омеляновича Луценка (1921-1989), українського поета, лауреата Шевченківської премії (1976)
16 жовтня – 85 років від дня народження Ярослава Дорошенка (1931-2007), українського поета, колишнього голови обласної організації Національної Спілки письменників України
17 жовтня – 80 років виповнюється Івану Федоровичу Драчу (1936), відомому українському поету, кіносценаристу, драматургу, державному і громадському діячеві, першому голові Народного Руху України (1989), Героєві України (2006)

Детальніше тут: http://biblioteka-borodyanskoji-szsh-2.webnode.com.ua/news/pismenniki-yuvilyari-2016-roku/

• Книги-ювіляри 2016

• 695 років (1321) А. Данте «Божественна комедія»
• 415 років Шекспір В. “Гамлет” (1601)
• 290 років (+1726) Дж. Свіфт «Подорожі Гуллівера»
• 235 років (1781) Д. І. Фонвізін «Недоросль»
• 225 років (1791) Р. Е. Распе «Пригоди барона Мюнхгаузена»
• 200 років (1816) Е. Т. Гофман «Лускунчик»
• 190 років Брати Грімм «Казки» (перший російський переклад)
• 190 років Дж. Купер «Останній з могікан»
• 185 років (1831) Н. В. Гоголь «Вечори на хуторі біля Диканьки»
• 185 років А. С. Грибоєдов «Горе від розуму»
• 185 років В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»
• 185 років А. С. Пушкін «Казка про царя Салтана»
• 185 років Стендаль «Червоне і чорне»
• 185 років О. де Бальзак «Шагренєва шкіра»
• 180 років (1836) Ч. Діккенс «Посмертні записки Піквікського клубу»
• 180 років А. С. Пушкін «Капітанська дочка»
• 175 років (1841) Дж. Купер «Звіробій, або Перша стежка війни»
• 170 років (1846) А. Дюма «Граф Монте-Крісто»
• 170 років Е. Лір «Книга нісенітниць»
• 165 років (1851) Г. Мелвілл «Мобі Дік, або Білий Кит»
• 160 років (1856) С. Т. Аксаков «Сімейні хроніки»
• 160 років Ч. Діккенс «Крихітка Дорріт»
• 155 років (1861) Ф. М. Достоєвський «Принижені і ображені»
• 155 років Н. А. Некрасов «Селянські діти»
• 150 років (1866) Ф. М. Достоєвський «Злочин і кара»
• 150 років Т. Майн Рід «Вершник без голови»
• 145 років (1871) Л. Керролл «Аліса в Задзеркаллі»
• 140 років (1876) 140 років Н. А. Некрасов «Кому на Русі жити добре»
• 140 років М. Твен «Пригоди Тома Сойєра»
• 135 років (1881) К. Коллоді «Історія Піноккіо»
• 135 років Н. С. Лесков «Розповідь про тульського Лівшу й про сталеву блоху»
• 130 років (1886) М. Є. Салтиков-Щедрін «Казки»
• 125 років (1891) А. Конан-Дойль «Пригоди Шерлока Холмса»
• 115 років (1901) А. Конан Дойл "Собака Баскервілів"
• 115 років Уеллс Герберт “Перші люди на місяці” (1901)
• 110 років Лондон Джек “Біле ікло” (1906)
• 90 років (1926) А. С. Грін «Біжуча по хвилях»
• 90 років А. Мілн «Вінні-Пух»
• 90 років В. А. Обручов «Земля Саннікова»
• 90 років К. І. Чуковський «Федорино горе», «Чудо-дерево», «Плутанина», «Телефон»
• 90 років М. А. Шолохов «Донські розповіді»
• 85 років (1931) І. Ільф і Є. Петров «Золоте теля»
• 80 років (1936) В. П. Бєляєв «Стара фортеця»
• 80 років В. П. Катаєв «Біліє парус одинокий»
• 80 років С. В. Михалков «Дядя Стьопа»
• 80 років А. Н. Толстой «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно»
• 80 років К. Чапек «Війна з саламандрами»
• 80 років 75 років (1941) А. П. Гайдар «Тимур і його команда»
• 65 років Дж. Родарі «Пригоди Чиполліно»
• 65 років Д. Селінджер «Над прірвою в житі»
• 60 років Дж. Даррелл «Моя сім'я та інші звірі»
• 50 років Н. Н. Носов Трилогія про Незнайку
• 50 років Успенський Е.Н. “Крокодил Гена і його друзі” (1966)
• 50 років Г. Н. Троепольскій «Білий Бім Чорне вухо»
• 35 років (1981) А. Ліндгрен «Роні, дочка розбійника»
• 15 років Л. Улицька "Казус Кукоцького" (2001)

9 лютого 2016 року у світі відзначається День безпечного Інтернету.
В Україні в цей день у закладах освіти, бібліотеках, дитячих та молодіжних клубах, громадських та бізнес-організаціях, в медіа та на сторінках соціальних мереж діти та дорослі обговорюють питання безпечної поведінки в Інтернеті, потенційних загроз, випадки порушення прав дитини та механізми їх захисту.

 

 

27 січня, середа

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!

В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року, резолюція A/RES/60/7 . Метою запровадження цієї сумно пам’ятної дати, за даними проекту DilovaMova.com, є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

Міжнародне співтовариство "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", - йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...

22 січня Україна відзначає День Соборності, приурочений до Акту об'єднання цього дня Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу та є інтегральним результатом складного і довготривалого процесу її формування. В часи феодального роздроблення земель Київської Русі заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії. Образ скривдженої України та православної віри, необхідність її оборони надихав козацькі полки Богдана Хмельницького. В народній пісенній та епічній творчості сакральна Україна завжди уявлялась як єдине тіло від Сяну до Дону.
  У другій половині ХІХ ст. українська інтелектуальна еліта, добре розуміючи всю небезпеку бездержавного існування народу та поділу його території між іншими державами, докладала величезних зусиль для взаєможивлення культур наддніпрянських та галицьких українців. З ініціативи українців-наддніпрянців О. Кониського, Д. Пильчикова та фінансової підтримки Є. Милорадович (Скоропадської) 1873 р. у Львові було створено Літературне товариство ім. Тараса Шевченка. Згодом реорганізоване в Наукове товариство ім. Тараса Шевченка, воно протягом кількох десятиліть виконувало роль національної академії наук, займалося підготовкою української наукової еліти, поширювало гуманітарні знання по обох берегах Збруча.
З кінця ХІХ ст. соборність стає одним з наріжних каменів ідеологічних декларацій, програм та маніфестів новостворених українських політичних партій. 1891 р. молоді українські радикали у Відні, ревізуючи програму Української радикальної партії, писали, що політичні потреби «вимагають, щоби кожна народність, під загрозою загибелі, була зорганізована в самостійний політичний організм: новожитну централістичну державу». Народна Рада, що утворилася у Львові 1885 р., у своїй новій програмі 1892 р. записала: «Ми, русини галицькі, часть народу русько-українського висше 20-ти мільйонового, маючи за собою тисячолітню минувшість історичну, народу, що утративши самодіяльність державну боровся віками за свої права державно-політичні, а ніколи не зрікався і не зрікається прав самостійного народу...». Програма Народної Ради може розглядатись як перша поширена політична програма національних дій. У ній ішлося про необхідність вільного розвитку українців як самостійної слов'янської народності, конституційної оборони її прав і інтересів підйому з економічного упадку, належних умов для греко-католицької церкви, розвитку народної освіти. Практично в той же самий час в Каневі, біля могили Т. Шевченка, члени новозаснованого таємного Братства Тарасівців в своєму політичному маніфесті оголосили, «що Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона потребує національної волі для своєї праці й поступу». І далі: «Для нас свідомих українців єсть один український народ. Україна австрійська і Україна російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу, і аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможкть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї, духху розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течії: вона завжди опиниться у морі, які б перепони не були».
Образ одної, єдиної нероздільної вільної самостійної України «від гір карпатських аж по кавказькі», сформований М. Міхновським 1900 р., став загальновизнаним національним ідеалом, на якому зійшлися політичні сили України початку ХХ ст., в наступні десятиліття ідея соборності залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним недискусійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Перша світова війна створила небезпечний прецедент, поставивши великі маси українців в лави воюючих одна з одною ворожих армій. Одночасно війна, яка обернулася шерегом революцій, створила якісно нові можливості для відновлення української державності та реалізації соборницьких прагнень. Проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки стало центральною подією Української революції 1917 – 1921 рр., логічним завершенням довготривалого національно-визвольного руху. IV Універсалом Центральної Ради і на мирових переговорах в Бересті з країнами Четверного блоку УНР твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики. Революція 1918 р. в Австро-Угорщині посилила надії українців Наддністров’я на здобуття права власного самовизначення, а факт існування державності на Великій Україні надавав їм упевненості в неминучості об’єднання нації в єдиній Українській Соборній Самостійній Державі.
6 жовтня 1918 р. на урочистому відкритті Державного Українського університету в Києві велике враження на присутніх справив виступ депутата австрійського парламенту д-ра Л. Цегельського, який зокрема виголосив: «Переповнене моє серце почуттям радости і тріумфу! Сьогодні положено найкращий камінець під будучину українського народу. Українська нація прилучилася до європейської культури, і це прилучення є найкращою запорукою, що Україна не загине. Я вірю, я певен в тому, що ви, браття, пригорнете й нас, галичан, до себе...». Злука двох частин одного народу закономірно мусила настати, її передчуття вже оволоділо умонастроями українців.
18 жовтня 1918 р. у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка взяла у свої руки владу в західно-українських землях, проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які «творять цілісну українську територію, уконституйовуються... як Українська держава». Відповідальність боротьби за державність згуртовувала галицьких українців, змушувала шукати ефективні політичні рішення. УНРада заявили про намір творити національну державність і інкорпоруватися у єдину соборну державу, яка вже існувала на Великій Україні. Ідея соборності українських земель набула державного статусу. Важливим є й факт легітимності завершальної стадії соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна Рада та Директорія УНР – ще 1 грудня 1918 року в Фастові уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі: «Правительства обох Республік... уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю».
3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку, в якому зазначилося: «Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку».
УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок».
Остаточна процедура оформлення соборності відбулася в Києві 22 січня, в першу річницю проголошення ІУ Універсалу Центральної Ради. В цей день був підписаний і оприлюднений спеціальний Універсал Директорії УНР, який дістав також назву Акту Злуки. Вітаючи січневе рішення УНРади, Директорія урочисто оголосила про те, що:
«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.
Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».
Про перебіг тих подій у Києві залишили свої свідчення очевидці, на яких посилається у своїй книзі «На схилку віку» Левко Лукасевич. Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно удекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати. Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство. Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.
Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.
О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.
У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.
Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.
Наступного дня Акт злуки був схвалений Конгресом Трудового народу України. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації етносу, перетворення його в єдину політичну націю, а також об'єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави.
У реальних обставинах 1919 р., коли Україна опинилась оточеною колом фронтів, УНР не вдалося відстояти. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. В українській суспільно-політичній думці ХХ ст. Україна інтерпретувалася лише як соборна держава. Етнонаціональна консолідація спиралася на такі засадничі підвалини, як спільне історичне минуле, спорідненість етнокультурних процесів, єдиний національно-визвольний рух ідеали свободи і незалежності. Іншими словами соборництво відіграло і відіграє роль наріжного каменя сучасної української національної ідеї, важливої складової становлення української політичної нації. Не випадково в роки радянської влади про подію 22 січня 1919 р. публічно не згадувалося, вона була табуїзована. Проте в пам'яті народу залишалася живою, 1990 року на її честь Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва, який окрилив і надихнув Україну, змусив повірити у власні сили і перестати боятись режиму.
Прикметно, що день Соборності припадає на період великої радості від Різдва Христового, радості людини , що благоговіє перед таїною Спасіння, переживає чудо великого оновлення. Утвердження єдності народу у соборній державі, чуття великої родини як у далекому 1919, так і сьогодні завжди було і є чудом оновлення.

Владислав Верстюк, заступник Голови Українського інституту національної пам’яті, доктор історичних наук, професор

---

Автор: Владислав Верстюк

День пам'яті захисників Донецького аеропорту

 

242 дні наші воїни захищали цей маленький клаптик української землі. Це одна з героїчних сторінок нової України, поряд з Савур-Могілою, Луганським аеропортом, рейдом наших воїнів по тилам Луганщини, звільненню Маріуполя.
В історії країни, рано чи пізно, обов'язково виникає наріжний камень, що стає символом боротьби за кожний метр рідної батьківщини. Цим символом став ДАП. 

Оборона Донецького аеропорта вже увійшла в історію України. Фактично це історія, як країна билась з московськими полчищами на конкретному полі, та обороняла конкретну фортецю. Кіборги, самі того не розуміючі, написали своєю кров'ю саму героїчну сторінку сучасної української історії. Саме оборона ДАПа зупинила просування ворожих військ в західному напрямку. Ось Сергій Лойко в своему романі «Аеропорт» написав, що захісники ДАПу і самі не знали за що вони там б'ються. Але Бог знав, за що вони там б'ються. Не було б там такого шаленого відчайдушного опіру в аеропорті, хто зна де б пролягала лінія оборони?
Колись там буде встановимо стелу з надписом: «На цьому рубіжі в 2015 році було зупинено наступ російських військ». А, ну звичайно, «їх же там немає»! Але нам - українцям все одно, ми саме так напишемо.
Любимо та пам'ятаємо героїв!
Источник: Facebook

Щедрий вечір — 13 січня

Напередодні Нового року (за старим стилем 13 січня) в Україні відзначали Щедрий вечір. Цим самим завершувався період "Святих вечорів", який тривав з 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати господарську роботу (окрім догляду за худобою). Протягом цього тижня люди влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості й обов'язково співали колядки.

У день 13 січня українці починали готуватися до нового циклу різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13 січня, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році.

Щедру вечерю 13 січня готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. У деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Обов'язковим було приготування млинців. У ході чого господині примовляли: "Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжджах та, щоб сонце добре гріло ниви, як вогонь пече млинці". Із настанням сутінок уся родина одягає чисте вбрання, застеляє скатерки й рушники, обкурюють хату травою або ладаном і, прочитавши молитву, розпочинають Щедру кутю. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно, й приказував: "Аби й надалі ви мене так не бачили" (тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров'я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).

Того ж вечора господар, взявши сокиру, перевесла й кутю, обходив домашніх тварин, пасіку й сад, благословляючи своє господарство (обухом сокири тричі вдаряв по деревах і погрожував їх зрубати, якщо не будуть плодоносити).

13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії - знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам'яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів ("старжу") та звіроподібних ("диганію"). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери - "калфи", а кульмінацією була боротьба "ведмедів" - найсильніших хлопців кожного кутка села. "Маланкою" був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й "звізда", "коза", "дід", "циган", музики, міхоноша (все нежонаті парубки) творили т.зв. "живий вертеп" і обходили з щедрівками кожну оселю, бажаючи господарям всіляких гараздів: "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я". Щедрівки, на відміну від колядок, були переважно світськими піснеспівами.
Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка тривала 12 днів (7 - 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця.

Джон Ґрифіт Чейні народився 12 січня 1876 р. в Сан-Франциско. Коли йому було близько восьми місяців, його мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, який усиновив маленького Джона Ґрифіта, і майбутній письменник отримав його прізвище.

.

Джек Лондон  рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено.

У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і вБеринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.

Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він здобув першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.

У 1897 році Лондон  подався на Клондайк шукати золото. Пережите за цей рік було основою його оповідань, які принесли йому успіх і славу.

Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. 

"Морський вовк". 1904. Перше видання

В 1907—1909 роках здійснив плавання на яхті «Снарк», в кінці якого написав роман «Мартін Іден», історія подорожі викладена в автобіографічному нарисі «Подорож на яхті „Снарк“» (1911 р.).

З липня по вересень 1911 року Джек Лондон також здійснив кінні подорожі Каліфорнією та сусідніми штатами, які описав в оповіді «Четвіркою коней на північ від заливу».

Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.

Всесвітній день «спасибі»

Найввічливіший день у році – 11 січня. Цього дня відмічається всесвітній день „спасибі”.

Ми чудово розуміємо значення гарних манер, їх необхідність у повсякденному житті, але найчастіше ми висловлюємо подяку ніби мимохідь, не замислюючись про її значення. А між тим слова подяки мають дивовижні властивості, але вимовляти їх не можна, коли людина знаходиться у роздратованому стані. Психологи вважають, що слова вдячності – це знаки уваги, вони є усними „погладжуваннями” і здатні зігріти своїм теплом.

Ми кожного дня говоримо один одному „дякую”, тому важливо пам’ятати, що справжня вдячність – це лише та, що йде від чистого серця.