Сьогодні 14 серпня. У цей день сталося наступне:

1877 - в Канаді заборонили відстрілювати бізонів з поїздів.

1888 - Олівер Шелленбергер отримав патент на електричний лічильник (прилад для вимірювання витрати електроенергії змінного або постійного струму).

1908 - проведено перший міжнародний конкурс краси, трапилося ця урочиста подія в Фолкстоні (Великобританія).

1935 - У США введена одна з найбільш лояльних систем соціального страхування (допомоги безробітним).

1936 - баскетбол став олімпійським видом спорту.

1945 - Японія капітулює у Другій світовій війні, даний указ видав імператор Хірохіто.

1952 - країни, що розвиваються з подачі французького економіста А. Сови стали називати "Третій світ".

1992 - розпочалася грузино-абхазька війна.

1992 - в Росії стартує чекова приватизація (в народі її називають не інакше як "прихватизація"), відповідний наказ підписав президент Росії Борис Єльцин.

2003 - знаменитий збій електромережі США і Канади: сталося ланцюгове відключення близько 100 електростанцій, без електрики залишилися в цілому 50 млн. чоловік, збиток економіці оцінено в 6 млрд. доларів.    

14 серпня народились:

1688 - король Пруссії Фрідріх Вільгельм I (носив прізвисько "король-солдат", батько Фрідріха Великого).

1742 - папа римський Пій VII (відновив орден єзуїтів).

1777 - датський фізик-натураліст Ханс Крістіан Ерстед.

1866 - релігійний філософ і громадський діяч Дмитро Мережковський (яскравий представник Срібного століття).

1867 - автор знаменитого циклу "Сага про Форсайтів" Джон Голсуорсі (лауреат Нобелівської премії з літератури).

1875 - російський художник, майстер міського пейзажу Мстислав Валеріанович Добужинский.

1885 - російський письменник Володимир Матвійович Бахметьєв (писав оповідання, темою яких стає героїзм радянських солдатів на полі бою).

1933 - швейцарський хімік Ріхард Ернст (дослідники молекули складних з'єднань, отримав Нобелівську премію).

1947 - американська письменниця, знаменита романістка і новеллістка Даніела Стіл (було продано більше 550 мільйонів її книг).

1968 - американська кіноактриса Хеллі Беррі (перша чорношкіра акторка в історії кінематографу, отримала "Оскар" за виконання головної ролі).   

    18 червня в Аргентині святкують День прапора;

18 червня 1812 року народився російський письменник Іван Гончаров (“Обломов”); 

18 червня 1918 року народився український живописець Василь Забашта;

 18 червня 1929 року народився дитячий письменник і драматург Юрій Томін; 

18 червня 1939 року в Каневі на могилі Т.Г. Шевченка встановлено пам”ятник.  

Сьогодні — Міжнародний день друзів

Друзі — це найближчі люди для кожного, тому Міжнародний день друзів, який відзначається 9 червня, можна вважати днем любові до друга.

 

Здавна дружба вважалася високою людською цінністю. Багато мислителів говорили, що у двох друзів одна душа на двох. Сьогодні часто можна почути, що матеріальна сторона життя давно переважила духовну, тому цієї дружби не існує. Тим не менш, вітаючи свою близьку людину з цим святом, ви можете довести зворотнє.
Напевно, у кожної людини знайдеться хоча б один друг, який є надійною опорою в різних життєвих ситуаціях. Таку людину обов’язково слід привітати з Міжнародним днем друзів, щоб висловити найтепліші почуття та подяку.

" Ура! Канікули!"Вчора в нашій бібліотеці пройшов бібліотечний атракціон " Усмішка".
 Діти послухали роз повідь про літо ,про літні місяці,загадки про літо та літературні конкурси:

" У назвах яких творів є прізвисько собак"?
" У назвах яких творів є назва котів"?
" З якої країни літературний герой"?
Та географічні питання "Чи готові ви до походу"?
Захід пройшов весело та жваво,діти прий мали активну участь.

Щороку 5 червня світова громадськість відзначає Всесвітній день навколишнього середовища.

15 грудня 1972 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила 5 червня Всесвітнім днем навколишнього середовища (резолюція 2994 (XXVII)), який буде проводитись з метою поглиблення суспільного усвідомлення необхідності зберігати і покращувати довкілля. Вибір цієї дати обґрунтовано тим, що саме в цей день відкрилася Конференція ООН із проблем навколишнього середовища (Стокгольм, 1972), за результатами якої створено Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Приводом до проведення цієї всесвітньої акції послужило звернення, що надійшло 11 травня 1971 року генеральному секретареві ООН. На конференції були присутні повноважні представники 113 держав світу, у тому числі й Радянського Союзу. Звернення підписали 2200 діячів науки й культури з 23 країн світу. Вони попереджали людство про безпрецедентну небезпеку, що загрожує йому у зв'язку із забрудненням навколишнього середовища.

«Або ми покінчимо із забрудненням, або воно покінчить із нами»

— так було поставлене питання в цьому зверненні.

Всесвітній день навколишнього середовища є для Організації Об'єднаних Націй одним з основних способів привернути увагу світової громадськості до проблем навколишнього середовища, а також стимулювати політичний інтерес та відповідні дії. У 2000р. в цей день розпочато програму ООН "Тисячоліття довкілля – приступити до дій". Програма є ще одним нагадуванням людству про його роль в охороні довкілля.

Святкування цього Дня розраховане на те, щоб привнести людський фактор у питання охорони навколишнього середовища; дати народам світу можливість активно сприяти стійкому й справедливому розвитку; сприяти розумінню того, що основною рушійною силою зміни підходів до природоохоронних питань є громади; а також роз'яснити корисність партнерських відносин, щоб у всіх країн і народів було більше безпечне й благополучне майбутнє.

Всесвітній день навколишнього середовища відзначається по-різному, у тому числі вуличними мітингами, велопробігами, "зеленими" концертами, конкурсами творів і плакатів у школах, посадкою дерев, кампаніями по утилізації відходів і прибиранню території, а також безліччю інших способів.

Кожен для себе повинен знайти шляхи, для покращання навколишнього середовища. Можливо, хтось прибере сміття в своєму дворі, а дехто просто не залишить слідів свого перебування на природі. Але разом ми зробимо навколишнє середовище кращим, і надалі не забуватимемо про його охорону та збереження природних скарбів.

Дитинство - найкращий та безтурботний період життя людини,який,на жаль, буває тільки раз.
1 червня - Міжнародний день захисту дітей.2 червня це свято пройшло в Тузлівській ЗОШ та в Тузлівському дитячому садку "Вишенька".Були загадки,конкурси та солодкий сюрприз морозиво.

Прощавай садок дитячий
Випускний бал у дитячому садку — це завжди важлива подія, яка стає невід’ємною частиною життя дошкільнят та їхніх батьків. Дітям доводиться розлучатися з хорошими друзями та добрими й улюбленими вихователями. Та це не день для смутку, а велика подія, бо випуск — це маленька сходинка до нового життя. І тому випускне свято завжди особливе.
29травня випускний бал пройшов в Тузлівському ДНЗ " Вишенька".

Привітання тво сільського голови Новакової С.М.

Квіти бібліотекарю від випускників.

Прощання з дитячим садком.

Привітання молодших друзів

Этот день в истории: что случилось 3 июня?

История:

1540 - горы Аппалачи впервые пересек европеец - испанский мореплаватель и конкистадор Эрнандо де Сото.
1571 - Москва была сожжена войском крымского хана Девлета I Гирея.
1621 - основана Голландская Вест-Индская компания, получившая монопольное право на освоение Северной и Южной Америки.
1784 - Мэриленд потерял статус столицы Соединенных Штатов Америки.
1871 - французский поэт Эжен Потье написал текст ''Интернационала''.
1934 - произведен в рыцари изобретатель инсулина канадский физиолог Ф. Бантин.
1954 - в Сахаре обнаружена гробница древнеегипетского фараона Санхета (примерно 2570 год до н. э.).
1959 - Сингапур принял конституцию.
1961 - начало двухдневных переговоров в Вене Н. С. Хрущева и Джона Кеннеди.
1962 - катастрофа Boeing 707 в Париже. Погибли 130 человек - первая в истории катастрофа реактивного самолета с более чем 100 погибшими.
1964 - дебют группы ''The Rolling Stones'' на американском телевидении в программе ''Шоу Дина Мартина''.
1965 - Эдвард Уайт стал первым американским астронавтом, вышедшим в открытый космос на корабле ''Джемини-4''.
1970 - синтезирован первый искусственный ген.
1980 - вследствие сбоя компьютера, сообщившего о советском ядерном нападении, в США объявлена ядерная тревога. Почти десяти минут мир находился на краю ядерной войны.
2006 - парламент Черногории провозгласил независимость страны.
2010 - Стартовал третий этап проекта Марс-500.

Родились в этот день:

1761 - Генри Шрапнель (ум. 1842), английский ученый, который изобрел артиллерийский снаряд с картечными пулями.
1865 - Георг V (ум. 1936), король Великобритании.
1899 - Дьердь фон Бекеши (ум. 1972), венгерский физик, изучал физиологию слуха человека. В 1961 году стал Лауреатом Нобелевской премии по медицине.
1910 - Полетт Годдард (ум. 1990), Голливудская киноактриса, продюсер. Настоящее имя - Полин Марион Леви. Супруга Чарльза Чаплина (1932-1942 год) и Эриха Марии Ремарка (с 1958 года до смерти Ремарка в 1970 году).
1942 - Кертис Мейфилд (ум. 1999), американский соул-певец, идеолог афроамериканской музыки.
1965 - Ассия Ахат, украинская певица и скрипачка. Настоящее имя - Инесса Данилова.
1974 - Ребров Сергей, украинский футболист. Выступал в английской премьер-лиге. Стал первым игроком, забившим в высшем дивизионе Украины 100 мячей.

Ушли из жизни:

1924 - Франц Кафка (р. 1883), чешский немецкоязычный писатель, философ.
1930 - Александр Константинович Богомазов (р. 1880), художник, основатель Украинского Кубофутуризма, автор трактата ''Живопись и Элементы''.
1963 - Папа Римский Иоанн XXIII (р. 1881 г., до интронизации - Анжело Джузеппе Ронкалли).
1995 - Джон Преспер Экерт (р. 1919), американский изобретатель электронного компьютера.
2011 - Джек Кеворкян (р. 1928), американский врач, популяризатор эвтаназии, который помог добровольно уйти из жизни более чем 130 неизлечимо больным пациентам.

Именины:

Елена, Кирилл, Константин, Михаил, Федр, Ярослав.

28 травня День прикордонника

З тих пір, як на нашій планеті стали виникати ті чи інші держави, проявилася гостра необхідність у захисті та охороні їх кордонів і територій. Жодній з держав ще ніколи не вдавалося зберегти свою ідентичність, не приділяючи особливої уваги цілісності тієї риси, яка, нехай умовно, але відрізняє одне соціальне суспільство від іншого - кордону.

У нашій історії до цієї теми надається величезне значення. Прикордонник - один з перших, хто стоїть на шляху до збереження спокою, благополуччя та цілісності нашого суспільства. Їх подвигам і самовідданості присвячено не мало публікацій. Про їх героїзм і кмітливість ходять справжні легенди. У цих легендах зберігається вагома частка правди, яка просто взята з життя, їх буднів, історії, традицій і фактів, що мають місце бути.

Професійне свято прикордонника в багатьох країнах колишнього соц-табору, до яких належить Україна і Росія, Білорусія, Киргизія і Таджикистан, за даними проекту DilovaMova.com, відзначається 28-го травня. Це не випадкова дата. У цей день Декретом Раднаркому, в далекому постреволюційному 1918-му році, була заснована Прикордонна охорона РРФСР і створено Головне управління державної прикордонної охорони нового соціального суспільства, окреслив на геополітичній карті тих років одне з найпотужніших і найбільших держав у світі - СРСР. Це була гігантська держава, що зайняла в наслідку одну шосту частину суші. На охорону її суверенних кордонів було поставлено колосальну кількість зусиль і в переважній більшості вони повністю виправдалися.

Історія не стоїть на місці і виконавши свою роль у розвитку сучасного суспільства, ця держава пішла, передавши своїм нащадкам велику і багату спадщину, досвід та ефективні методи, випробувані часом і практикою.

Специфіка та напрацювання, сучасні технології і мудрий підхід, аж до цього часу дозволяють нашим прикордонникам на належному рівні підтримувати цілісність і суверенність державних кордонів, всіх ділянок та територій.

Віддаючи данину поваги до всіх, хто ніс і зараз продовжує нести прикордонну службу, охороняючи наш мир і спокій, професійне свято прикордонників в багатьох країнах колишнього Радянського Союзу закріплено відповідними Указами та постановами на законодавчому рівні. В Україні День прикордонника закріплений Указом Президента нашої незалежної України № 308, датованим 25-м травня 1992-го року, а пізніше Указом Президента України № 431/2003 від 21-го травня 2003  року.

У цей День ми приєднуємося до всіх привітань на адресу ветеранів і службовців прикордонних служб! Бажаємо їм завжди мати високий бойовий дух, міцне здоров’я і надійне домашнє вогнище! З святом Вас, дорогі прикордонники! Успіхів і миру Вам і Вашим родинам!

 

Сьогодні, 21 травня, — Вознесіння Господнє 

У четвер сорокового дня по світлій неділі Христового Воскресіння православна церква відзначає велике свято — Вознесіння Господнє. У народі його ще називають Знесення, Вшестя і навіть Щастя.

Цей празник безпосередньо пов’язаний зі святом Воскресіння Ісуса Христа. Згідно з християнським вченням, після Воскресіння Ісуса Христа через сорок днів Бог забрав його на Небо, хоч до цього Він ходив по землі.

Це останній день, коли можна вітатися словами "Христос воскрес!", бо після Вшестя у храмах ховають плащаницю.

Згідно із текстами Нового Завіту, Вознесіння Господнє – день, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів "праворуч Отця". Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо.

Народні прикмети та звичаї на Вознесіння

Вшестя — останній термін посіву зернових та городини. Цю роботу традиційно завершують до Зелених Свят, адже через десять днів надходить Трійця.

Наші предки вірили, що на Вшестя будь-яке зело — у полі, лісі та у саду "зноситься від землі до неба", тобто, найшвидше росте.

Щоб не заважати благословенному буянню рослин, селяни у цей день не бралися за тяжку роботу, а лишень посилали молитву Творцеві. А ще цілими родинами йшли в поле оглянути посіви, бо під цю пору жито має викидати колос.

За народними прикметами, гарна погода на Вознесіння віщує добрий врожай, а дощ — недорід

Письменники - ювіляри травня

Нехода Іван Іванович :: Біографія

Іва́н Іва́нович Нехо́да (24 травня 1910 — 17 жовтня 1963) — український радянський поет і письменник, журналіст.

       Народився в селі Олексіївка Коломацького повіту Харківської губернії, у бідній селянській наймитській родині. Батько помер молодим, мати-вдова самотужки виховувала чотирьох дітей.        

       У 1924 році Іван перебрався до Харкова, тодішньої столиці Радянської України, де влаштувався ліфтером в «Українбанку». Почав відвідувати в вечірню школу «Конторгуч», яка готувала рахівників.        

       З 1925 року працює кореспондентом в Харківській піонерській газеті «На зміну». У 1928 році як кращий юний кореспондент редакції газети «На зміну» і журналу «Червоні квіти» Іван Нехода відправляється на Кавказ, звідки привозить нові вірші і враження.      

       Наприкінці 20-х років вірші Івана Неходи вже друкують молодіжні газети, а пізніше — і літературні журнали для дорослих. На молодого поета звернув увагу Валер'ян Поліщук, Іван Кулик, Павло Тичина. У 1931 році виходить перша збірка поета — «Червона армія». У 1932 — «Перша допомога». «Пісня радості» — збірка поезій для дітей, що вийшла друком у 1935 році, була першою справді поетичною книгою, від якої і сам поет вів своє літературне літочислення.      

       З 1929 по 1932 рік Іван навчався на факультеті мови та літератури Харківського інституту народної освіти. Вчителював, працював в редакціях різних газет і журналів, здебільшого дитячих. У 1939 Іван Нехода закінчив сценарний факультет Всесоюзного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві.      

       У червні 1941 Іван Нехода пішов на фронт, але не покинув літературну справу – пише вірші, які присвячує своїй дружині та доньці, оспівує мужність радянських солдатів. З 1942 року Іван Нехода — член Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС), єдиної легальної політичної партії СРСР.      

       Після війни поет оселяється в Києві, де працює головним редактором видавництва «Молодь», пізніше — редактором журналу «Піонерія», а згодом переїздить в Крим і працює головою Кримської філії Спілки письменників України. В 50-х роках у Криму за підтримки держави активно почало відроджуватись українство: кілька років поспіль тиражем у 50 тисяч примірників виходила українська газета «Радянський Крим», у місцевому видавництві «Кримвидав» почали з'являтися книги українських авторів, в тому числі за сприяння вже відомого поета Івана Неходи. Довкола нього згуртувалися перспективні кримські початкуючі автори — Степан Литвин, Дмитро Черевичний, Лідія Кульбак, Микола Артеменко. При Спілці письменників почало працювати літературне об'єднання.      

       Останні роки поет багато подорожував по Україні і братніх республіках, інших країнах світу. Відвідав Чехословаччину, Францію, Англію, Західну Німеччину, Італію. Враження від поїздки до Франції навіть вилилися в окрему книгу — «Пам'ять про французьку землю».      

       Чимало часу віддав дитячій літературі. Майже половина збірок Неходи — для дітей. Саме він — автор знаменитого вірша-пісеньки «У лісі-лісі темному». По приїзді до Києва у 1952 році поет починає серію казок для дітей, продовжує писати лірику та публіцистику, готується до роботи над великим віршованим романом про долю молодого покоління в роки війни — «Хто сіє вітер», який закінчить лише у 1959 році, за 4 роки до смерті. Кілька років Нехода очолював Комісію у справах дитячої літератури при Спілці письменників України, виступав з доповідями про завдання дитячих письменників, редагував дитячий журнал.      

       Загалом Іван Нехода написав більше 40 книг поезій:

       «Голуб-гонець» (1936)

       «Початок пісні» (1937)

       «Дніпровський край» (1939) та інші.

       Другій світовій присвячені збірки:

       «Я іду в бій» (1942)

       «Південний фронт» (1943)

       «Лісові оселі» (1944)

       «Дорога в свято» (1945)        

       Писав поет і справжні пісні. Працював разом з композитором Андрієм Штогаренком, Аркадієм Філіпенком, Таїсією Шутенко та іншими. Його безпосередніми вчителями були радянські поети — Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, з якими Нехода спілкувався і особисто.      

       Твори Івана Неходи перекладалися на всі мови республік СРСР.        

       Нагороджений 3 орденами, а також медалями.      

       Помер Іван Нехода раптово, 17 жовтня в 1963 року, у 53-річному віці. Похований на Байковому кладовищі (надгробок — бюст на постаменті, оргскло, граніт; скульптори — Ф. А. Коцюбинський і К. А. Кузнєцов; встановлений в 1965).      

       На Хрещатику, на боковій стіні будинку № 15 (Пасаж), де поет прожив останні 11 років свого життя, у 1972 році встановлено меморіальну дошку (мармур,барельєф; скульптор — К. А. Кузнецов, архітектор — В. Г. Гнєздилов). В 1965 році у Києві на честь Івана Неходи названо вулицю. Його ім'я носить і вулиця у Харкові.

Сьогодні святкують Міжнародний день сім'ї 

Щороку 15 травня у системі Організації Об'єднаних Націй святкують Міжнародний день сім'ї. Запровадження свята було викликано стурбованістю світової спільноти сучасним становищем родини та її значенням у процесі виховання покоління, що підростає. 

Отже, 20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім'ї, який відзначається щороку 15 травня.

Свято дає можливість привернути увагу державних органів, місцевого самоврядування та громадськості, у тому числі громадських організацій, до проблем сім'ї, до проведення заходів, цільових акцій на підтримку сім'ї.  

Хотілося б, щоб цей день став особливим святом, адже українці споконвіків славилися міцним сімейним устроєм, багатодітністю, духовною єдністю поколінь, повагою до батьків та до жінки-матері.

Скажіть своїм близьким прості і водночас найважливіші слова: "Це щастя, що ми - сім'я".

 

Тема Другої світової війни залишається однією з провідних тем вітчизняної історії.Але важливо донести цю історію і до маленьких українців. В сільській бібліотеці було показано фільм про Велику Вітчизняну війну маленьким читачам.

8 травня -День пам"яті і примирення з нагоди перемоги над нацизмом у Європі та завершення ІІ світової війни. Вже 70 років відокремлює нас від Великої Перемоги над фашистською Німеччиною.І сьогодні ми знову,як і всі попередні роки,схиляємо голови перед подвигом салдата - визволителя.

 

Чорнобиль....Чорний біль нашої землі.
  В Тузлівській ЗОШ проведено годину спілкування для учнів школи "Чорнобиль...Чорний біль нашої землі".Учні 9 кл. Кулікова А.та Єгікян Т.підготували розповідь та презентацію про чорнобильську трагедію.Вчителі Скрипченко І.Г.та Яланжі В.Г. продемонстрували учням відео про м.Чорнобиль та Прип"ять.Завідуюча Тузлівською бібліотекою -філіалом провела бібліографічний огляд: " Чорнобильська тема у творчості ураїнських письменників".Та провела презентацію книги Галини Ковтун " Я писатиму тобі щодня..."книга про героя - ліквідатора Володимира Правика,який був начальником караулу на атомній і першим кинувся на зустріч біді.

           Оголошується Всеукраїнська Акція « бібліотека українського воїна».       

       

                

У ході проведення Акції будуть зібрані та передані до бібліотек військових частин Збройних Сил України кращі зразки вітчизняної та світової художньої літератури в перекладі на українську мову, наукові видання з історії Української держави,її культури та Збройних сил.

Тому,з метою організації змістовного дозвілля захисників нашої Батьківщини створимо для них бібліотеки!Акція «Бібліотека Українського воїна» буде діяти постійно,то ж не залишимося байдужими,адже в кожній сім’ї обов’язково знайдеться одне чи декілька видань,що стануть корисними і необхідними для тих,хто оберігає наш мир і наш спокій!

Пункт прийому літератури працює в сільській бібліотеці.

Міжнародний день Землі

22 квітня – Міжнародний день Землі

Щорічно, 22 квітня люди по всій планеті відзначають День Землі. Цей день став загальнолюдським символічним святом любові та турботи за наш спільний дім. Саме 22 квітня в різних куточках земної кулі небайдужі до екологічних проблем люди проводять різні яскраві і в той же час корисні заходи, спрямовані на те, щоб у світі стало більше чистоти і відповідальності.

Засновником Дня Землі вважається Джон Стерлінг Мортон, який запропонував у 1872 році призначити щорічний день, присвячений озелененню навколишньої території. Пропозиція було схвалено і отримала широку підтримку жителів штату. У 1882 році День Дерева був оголошений урядом Небраска офіційним святом штату, дата його припадала на 22 квітня. Через 100 років у 1970 році День Дерева був перейменований у День Землі і став проводитися по всій території США. У цей день 22 квітня 1970 року в Нью-Йорку (США) студенти, школярі та їхні викладачі, вперше організували проведення національного свята – Дня Землі. Його учасники запропонували звичайним пересічним американцям звернути увагу на екологічні проблеми сьогодення і спробувати спільними зусиллями берегти зелену планету. Вже через рік у США було створено державне агентство з охорони навколишнього середовища, яке сьогодні діє досить активно і має тісні контакти з державними структурами багатьох країн, в тому числі і в Україні.

Міжнародним свято було оголошено в 1990 році. У той рік безліч обрізків матерії з написами і малюнками були пронесені по нашій планеті. З них склали прапор Землі площею 660 кв. м, який символізує єдність людей в турботі про майбутнє планети і закликає ставитися з повагою до оточуючого нас світу. За ініціативою американських природоохоронців зі Стенфордського університету 90-ті роки було проголошено “Десятиліття навколишнього середовища». Ця акція отримала підтримку в більш ніж 120 країнах світу, а понад 40 країн об’єднали свої зусилля для проведення кампанії по збереженню біологічного різноманіття. У цей день кожен мешканець планети може зробити свій маленький внесок у справу захисту навколишнього середовища: очистити від сміття прилеглу територію, висадити хоча б одне дерево, відмовитися хоча б на день від використання автомобіля.

Саме тоді про День Землі вперше почули і в Україні. І тільки через 2 роки День Землі став відзначатися в Україні як день захисту природи, день акцій з метою залучення уваги громадськості до проблем нашої планети.

У День Землі в різних країнах за традицією звучить Дзвін Миру, закликаючи людей Землі відчути всепланетну спільність і докласти зусиль для захисту миру на планеті та збереження краси нашого спільного дому. Дзвін Миру – символ спокою, мирного життя та дружби, вічного братерства й солідарності народів. І в той же час – це заклик до дії в ім’я збереження миру й життя на Землі, збереження Людини і Культури. Перший Дзвін Миру був встановлений в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку в 1954 р. Він відлитий з монет, які пожертвували діти всіх континентів, і є символом глобальної солідарності людей Землі. В нього також вплавлені ордени і медалі, інші почесні відзнаки людей багатьох країн. Напис на Дзвоні говорить: «Хай буде спільний мир у всьому світі».

       Василь Андрійович Симоненко

   Народився Василь Андрійович на другий день Різдвяних свят (8 січня) 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспників. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими похоронками, воно брело за ними скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезвинніші жертви війни.      

       Після закінчення 1952 року середньої школи Василь вступив на факультет журналістики Київського університету. Одержавши через п'ять років диплом «літописця сучасності», працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». Проте змістом і сенсом його життя була поезія й тільки поезія.      

       Про становлення поетів, як правило, пишуть: вірші складав ще на шкільній лаві, друкуватися почав у студентські літа. Цей стереотип абсолютно не підходить для Василя Симоненка. По-юначому щиро повіривши після XX з'їзду КПРС в торжество правди, свободи й демократії, він на повні груди вдихнув озон хрущовської «відлиги» і не ввійшов, а вітром-вітровінням увірвався в затхлу царину тодішнього красного письменства. Уже перші його поезії, що бурхонули на шпальти періодики, засвідчили: в українській літературі з'явився самобутній і зрілий Майстер.      

       Як справедливо зазначала народжена хрущовською «відлигою» критика, Симоненко вразив читача не запаморочливими формалістичними новаціями, не вишуканим мереживом слів, а осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною високістю й молодечим завзяттям. Уже перша його збірка поезій «Тиша і грім» (1962) стала яскравим явищем не лише в тодішній зпекотілій літературі, а й у суспільному житті України.      

       Такий творчий старт легко міг запаморочити молодого поета, збити його на соцреалістичні манівці. Як це, до речі, сталося з багатьма його ровесниками-віршописцями. Малообдаровані від природи, але жадібні до грошей і слави, вони наввипередки пробивалися у «вірні підручні партії», аби прицмулитися до номенклатурного корита, нахапати літературних премій, одержати депутатські мандати, всістися в редакторські крісла, стати бодай тимчасовими власниками державних автомашин і дач, безкоштовних закордонних вояжів.      

       Симоненка нітрохи не манила вся ця машкара. Не зі службового обов'язку, а за велінням серця Василеві боліли рани рідного народу, його злиденність, безправ'я, загроза національного виродження. Саме оприлюдненню цих пекучих проблем він і посвятив своє талановите перо, що, звичайно ж, не могло подобатися партноменклатурі.

      

       Як відомо, напровесні 1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською «відлигою» юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені на горе партократам з'явилася ініціативна й динамічна громадська інституція, яка ставила своєю метою об'єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.      

       Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз'їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження.      

       Проте просвітницька діяльність не задовольняла Василя. Від природи людина діла, він прагнув роботи з конкретними, зримими результатами. Такими результатами, які б унеможливили в майбутньому реставрації сталінщини на рідній землі.      

       Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота до душі. Тоді, коли він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських сіл, опитали сотні й сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів,      

       Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали.      

       Звичайно, керована «вірними ленінцями» Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нагло убієнними. Проте цей вчинок Василя Симоненка слід вважати високим громадянським подвигом і водночас власноручним смертним вироком. Бо відтоді талановитий майстер слова опинився, за компартійною термінологією, «в сфері особливого зацікавлення відповідних державних органів».      

       Щоправда, ще задовго до політичного краху великого «кукурузника» Хрущова Симоненко чітко і недвозначно усвідомив, що за обнадійливими «відлигами» не завжди настають жадані весни. Більше того, йому дедалі чіткіше вчувалося лиховісне потріскування грядущих суспільних морозів.           

       Скорботною епітафією звучать слова, записані Симоненком до свого щоденника 3 вересня 1963 року:  «Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані в «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни»…      

       Скільки в цих рядках гіркоти й доконечного смутку! Щоправда, на той час Василь уже точно знав, що йому лишилося три чисниці до смерті. Знав давно, але, будучи людиною мужньою і трохи фаталістичною, не скаржився на долю. Єдине, що пекло йому душу, отруювало останні дні життя, то це — усвідомлення того, що примасковані вбивці, які прирекли його в могилу, залишаться верховодити на білому світі й будуть безкарно чинити свої чорні справи.   

       Смерть двадцятивосьмирічного лицаря української поезії уже три десятиліття оповита ядучим туманом загадок, легенд, міщанських пліток. Ні, в правильності висновків патологоанатомів ніхто не сумнівається, а от що передувало тим висновкам... Не тільки в пору князювання «товариша» Щербицького в Україні, а навіть у роки горбачовської «перебудови» на цю тему було накладено якнайсуворіше табу. А суть ретельно охоронюваного секрету полягає в тому, що Василя Симоненка по-звірячому «обробили», а точніше — прибили охоронці громадського порядку в міліцейських мундирах.

       Сталося це влітку 1962 року. На залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред'явив редакційне посвідчення.      

       Якби на місці Симоненка опинився будь-хто із черкащан, конфлікт на цьому, напевно б, і вичерпався. Але охоронці порядку, побачивши перед собою відомого поета, раптом ніби показилися. Замість того щоб допомогти йому залагодити перепалку з буфетницею і побажати щасливої путі-дороги, як це належало б нормальним людям, вони безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції. І була ця наруга вчинена над автором популярної в Україні книжки «Тиша і грім» зовсім не випадково.      

       У цивілізованих суспільствах завжди вважалося неписаним законом: тільки поетам Бог дарував право бути речниками рідного народу. У протруєній класовою ненавистю більшовицькій імперії, де всі загальнолюдські поняття поставлені з ніг на голову, право говорити від імені трудящих нахабно узурпували партійні вожді. Аби позбутися будь-якої конкуренції в боротьбі за вплив на маси, вони мобілізували всі ресурси пропагандистського, адміністративного та карального апаратів для дискредитації, обпльовування, а то й фізичного винищення справжніх народних речників. Недаремно ж в устах сталіністів слово «поет» було символом не просто «гнилого інтелігента», а політичного відступника, примаскованого контрика, потенційного ворога народу.        

       Передчасна смерть позбавила Василя невідворотної неминучості пройти через голгофу мордовських тюрем і потаємних психушок, як це випало багатьом його ровесникам-шістдесятникам. А в тому, що репресії чатували на Василя, немає анінайменшого сумніву. Бо ще за життя поета сусловська цензура поставила нездоланні рогатки кожному його творові на шляху до читача. А після панахиди, коли ще й земля не запала на Василевій могилі, з чийогось сатанинського благословення ім'я Симоненка стало швидко обростати струповинням осоружних вигадок, підлих інсинуацій, злісних наклепів. Сліпому було видно: поет Симоненко навіть мертвий був страшний і ненависний денаціоналізованій брежнєвській партократії.      

       З неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося «пробивати» у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові «Земне тяжіння» (1964), збірку новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), «Избранная лирика» (1968), «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985) та дві книжечки для дітей.      

       Відійшов Василь Симоненко за межу життя 14 грудня 1963 року.   

               

       Олекса МУСІЄНКО      

       Українське слово. — Т. 3. — К., 1994.