Твен М. «Приключения Тома Сойера»

Твен М. «Приключения Тома Сойера» – 145 лет (1875)

Марк Твен известен во всём мире, но в России он известен больше всех американских писателей. Его произведения печатались в сотнях изданий, и ни один культурный человек не считает себя вполне образованным человеком, пока он не прочитает Марка Твена.
Максим Горький

Американский писатель, юморист, сатирик, публицист и издатель Марк Твен известен у нас в первую очередь благодаря произведениям «Приключения Тома Сойера» (1875) и «Приключения Гекльберри Финна». Хотя творчество Твена куда более разнообразно. Он оставил 25 томов произведений самых разных жанров, от лёгких набросков до толстых исторических романов.
Правда, к своему литературному дару писатель относился скромно: «Мне потребовалось 15 лет для того, чтобы понять, что у меня нет никакого литературного таланта. Но было слишком поздно. Я уже не мог отказаться писать, мои книги сделали меня знаменитым».

Марк Твен (настоящее имя – Сэмюэл Лэнгхорн Клеменс) родился в 1835 году в посёлке Флорида, штат Миссури. Детство Сэма прошло в городе Ганнибале. Семья была бедной: вся в долгах и проблемах. Отец умер, когда Сэму было только 12 лет. Чтобы помочь выжить семье, будущему писателю пришлось работать с самого раннего детства. Он перепробовал множество профессий. Был учеником наборщика в газете, старателем на серебряных приисках, лоцманом на пароходе на реке Миссисипи. Последняя профессия была самой интересной, она дала позднее писателю литературный псевдоним «Марк Твен». Это термин из речной навигации, он обозначает глубину реки, достаточную для прохода речных судов. Во время работы лоцманом Сэм часто кричал матросам парохода: Марк Твен (mark twain, «мерка-два»), заставляя их увеличить ход парового механизма на всю мощность. Когда будущий писатель стал журналистом, он подписывал свои статьи в газете – Марк Твен.
В 1868-69 годах Марк Твен в качестве журналиста от газеты «Альта Калифорния» участвовал в средиземноморском круизе. По материалам этого путешествия он написал свою первую книгу: сборник юмористических рассказов «Простаки за границей, или Путь новых паломников». Книга стала очень популярной и принесла автору известность.
В 1875 году вышел первый роман Марка Твена «Приключения Тома Сойера», благодаря которому он вошёл в список крупнейших американских писателей. Эта книга и в наше время является настольной, так как в ней отличным образом сочетаются мудрость, остроумие и философия.
Роман повествует о приключениях мальчика по имени Том Сойер, который живёт в небольшом провинциальном городке Санкт-Петербурге, штат Миссури, в доме своей тётушки Полли. Действие романа происходит до Гражданской войны в США. Том – сирота двенадцатилетнего возраста. В книге описываются несколько месяцев из жизни мальчика, в течение которых он успевает найти подружку, стать свидетелем убийства, разоблачить убийцу, убежать из дома и пожить на острове, заблудиться в пещере и благополучно выбраться из неё.
Большинство событий, о которых говорится в «Приключениях Тома Сойера», взято из реальной жизни. Писатель вспомнил о годах своего детства в городке Ганнибале, которое в произведении получило название Санкт-Петербург (американцы любят давать маленьким городкам громкие названия столиц, поэтому страна имеет несколько Парижей, Иерусалимов и т.п.; возможно, эти названия своего времени напоминали эмигрантам о покинутых родных местах). В предисловии к произведению Марк Твен отметил, что Том Сойер вобрал в себя черты характеров трёх мальчиков. Кто же эти трое? Это сам юный Сэмюэл Клеменс, который не очень любил учиться и был способен на разные выходки, его школьный товарищ Вилли Боуэн, а также Томас Сойер, с которым писатель подружился ещё в детстве. Под именем тетушки Полли Марк Твен изобразил свою мать, а под именем Бекки Тэтчер – одну из своих школьных подруг, с которой однажды заблудился в лабиринтах пещеры вблизи Ганнибала. Своего друга – маленького бродягу Тома Бленкеншипа – Марк Твен увековечил в образе Гекльберри Финна. Рядом с домом Клеменсов до сих пор стоит тот самый легендарный забор, который хитрец Том сдавал в покраску окрестной детворе. Неподалеку находится Кардиффский холм, у подножия которого Том играл с ребятами, и совсем рядом протекает Миссисипи, где находится остров, который в книге называется островом Джексона. В нескольких милях от Ганнибала есть настоящие пещеры, в которых заблудились Том и Бекки. Существовала даже реальная лачуга пьяницы-папаши Гека, её снесли в 40-х годах прошлого века.
С 1956 года в Ганнибале проводятся дни Тома Сойера. С 1961 года специальным решением Конгресса США им придан национальный статус. В программу дней входят твеновские чтения и скетчи, ярмарка, соревнования по волейболу. Гвоздь программы, конечно же, – соревнования по крашению заборов.

http://vrnlib.ru/tven-m-priklyucheniya-toma-sojera/

Чорнобиль у кіно, літературі та музиці: Боуї, Челентано та інші.

фото: tsn.ua

"Чорнобильська тема" у світовому кіно, літературі та музиці з'являється майже одразу після трагедії 1986 року

На честь 28 річниці Чорнобильської трагедії журналісти Еспресо.TV підібрали найцікавіші згадки про неї у кінематографі, літературі та музиці, починаючи з минулого сторіччя, закінчуючи сьогоденням.

Звісно, з плином часу аварії на ЧАЕС, якій італійський співак Андріано Челентано присвятив пісню, а британський рок-музикант Девід Боуі, під враженням від події, створив хіта "Time Will Crawl", митці приділяють все менше уваги. 

Природньо, що найбільш глибоко цієї теми торкалися кінорежисери країн пострадянського простору. На відміну від багатьох іноземних фільмів, де часто Чорнобильська АЕС або Прип'ять є місцем подій певних епізодів, вони намагались показати вплив аварії на людські стосунки.

У 1990 році з'явився "Розпад" - один з перших художніх фільмів про Чорнобильську трагедію, головну роль в якому зіграв Сергій Шакуров. Назва фільму відображає не лише техногенну катастрофу, а й розпад людських взаємовідносин, що і є основною темою стрічки.

Сімейна драма журналіста, стосунки молодят, які втекли з власного весілля і випадково опинились в "зоні", історія хлопчика, який лишився в зараженому місті, бо йому не дозволили вивезти кошеня, показуються на фоні подій на ЧАЕС.

Наступною художньою стрічкою про наслідки Чорнобиля стала "Аврора" Оксани Байрак, знята у 2006 році з Анастасією Зюркаловою, Дмитром Харатьяном та Еріком Робертсом у головних ролях.

У 2011 році з'являється одразу два українських фільми, сюжет який розвивається на фоні катастрофи на ЧАЕС. Стрічка "У суботу" режисера Олександра Міндадзе показує події перших 24 години з моменту аварії. Головний герой стає мимовільним свідком катастрофи, випадково дізнається правду про трагедію і постає перед моральним вибором: врятувати людей або виконати наказ "зверху" і не сіяти паніку.

Україно-французька картина "Земля забуття" з Ольгою Куриленко в головній ролі показує наслідки аварії у двадцятип'ятирічній перспективі.

Режисер Міхаль Боганім, яка до цього працювала лише в документалістиці, зняла зворушливу драму про людей, змушених жити з тягарем того квітневого дня, від якого уже не зможуть звільнитися.

Втім, про Чорнобиль знаміють не лише драми. У 2012 році режисер скандальної серії фільмів "Паранормальне явище" знімає "Заборонену зону" - історію про групу друзів, які, подорожуючи Європою, вирішили завітати у Прип'ять. Згодом туристи усвідомлюють, що у покинутому місті вони не одні.

Варто зазначити, що стрічка містить багато ляпів, пов'язаних з ЧАЕС та Прип'яттю (кількість градирень над станцією, відстань до найближчого КПП). Крім того, сам фільм знімався у Сербії та Угорщині. Тим не менше, стрічка також відображає певний погляд на проблему Зони відчуження.

Відповідь майстру хоррору спробували дати українські та російські молоді кінематографісти, знявши псевдодокументальну стрічку "Прип'ять. Залишені позаду".

Згідно з синопсисом, в основу фільму покладено відеоматеріали, зняті у 2011 році зниклою безвісти групою американських туристів, а згодом знайдені українськими правоохоронцями.

Відомо, що фільм частково демонстрвувався на одному з фестивалів ще у 2012 році, але кінцевий його варіант досі не готовий.

Американські кінематографісти не настільки широко висвітлювали тему катастрофи на ЧАЕС у художньому кіно, віддаючи перевагу документалістиці. Здебільшого в їхніх роботах станція або Прип'ять стають місцем певних подій, а сама катастрофа згадується епізодично. До перших можна віднести стрічки "Трансформери 3", "Міцний горішок 5", "Годзілла", до других - один з епізодів легендарних "Секретних матеріалів" і кілька серій "Сімпсонів".

Виділити можна хіба що знятий для телебачення у 1991 році фільм "Чорнобиль: останнє попередження" з Джоном Войтом, батьком Анджеліни Джолі, у головній ролі. Втім, стрічка більше розповідає про реального американського вченого Роберта Гейла, який очолював міжнародну медичну команду з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Українські та світові письменники також не стояли осторонь. Тема Чорнобильської трагедії знайшла місце у поетичних творах Івана Драча ("Чорнобильська мадонна", "Ніж у Сонці", "В мікрофон криниці"), Ліни Костенко ("Атомний Вій опустив бетонні повіки…"), Бориса Олійника ("Сім"), автора "Чорнобривців" Миколи Сингаївського ("Обпалена мужність"), Шевченківського лауреата Леоніда Горлача ("Зона"), Дмитра Павличка (Листок").

Майже одночасно, у 1987-1988 роках з'являються документальна повість Юрія Щербака "Чорнобиль" та роман Володимира Яворівського "Марія з полином у кінці століття". В основі сюжету останнього - історія сім’ї Мировичів, але автор простежує вплив катастрофи не лише на одну сім’ю, а на життя всього навколишнього селянства.

Чорнобильській темі присвячено також одну з прозових збірок Шевченквіського лауреата Євгена Гуцала - "Діти Чорнобиля".

Чорнобильської трагедії або Зони віджуження, як локації так чи інакше торкалися американські письменники Фредерік Пол (США), Мартін Круз Сміт, Джим Шепард, Джеймс Роллінз та болгарський літератор Георгі Тенев.

Одним з найбільш цікавих творів є п'єса канадця Філіпа Ландрі "Повернення до Прип'яті". У 2011 році її демонстрували на Фестивалі альтернативного театру і навіть намінували на нагороду "Досягнення року".

Дія відбувається у 1991–му, через п’ять років після чорнобильської катастрофи. За сюжетом, в одному з прип’ятських закинутих будинків живе колишній ліквідатор–"чорнобилець", який ходить по спорожнілих домівках і збирає старі фотографії. В його уяві світлини перетворюються на живих людей, яких він сприймає як родичів. Так триває, поки не приходить господар квартири, Василь, чиє життя розбила катастрофа: дитина народилася мертвою, а молода дружина загинула. Під час зустрічі серед "родичів" колишнього ліквідатора Василь бачить фотографію дружини.

Події 1986 року на Чорнобильські АЕС знайшли відображення і у музиці. Вже у 1988 році російський композитор вірменського походження Мікаел Тарівердієв пише симфонію для органу "Чорнобиль".

Загалом, теми Чорнобильської трагедії торкаються близько 30 сучасних пісень різних жанрів українських та зарубіжних виконавців. Зокрема, аварії та іі наслідкам присвячені "Чорнобильська зона" Тараса Петриненка, "Чорнобиль форева", гурту "Скрябін", «Sognando Chernobyl» («Мені сниться Чорнобиль») Адріано Челентано.

Девід Боуі зазнавався, що на створення пісні "Time Will Crawl" його надихнула катастрофа на АЕС, а британський репер Example та українська співачка Alyosha знімали у Зоні відчуження відеокліпи на пісні про вплив людини на оточуюче середовище.

https://espreso.tv/article/2014/04/26/chornobylska_trahediya_u_mystectvi

«Люди, які читають книжки, завжди керуватимуть тими,

хто дивиться телевізор».

Сьогодні, 23 квітня, світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх, хто часом залишається «за лаштунками» книговидання. Чому саме 23 квітня і чому так важливо на світовому рівні запроваджувати такий день, спробуємо розібратися далі.

«Винуватців» у цього «свята книголюбів» кілька. Так, саме 23 квітня народилися такі видатні особистості світової літератури, як французький письменник Моріс Дрюон (1918), ісландський лауреат Нобелівської премії з літератури Галдор Лакснесс (1902) і трикратний претендент на цю премію Володимир Набоков (1899), а також український письменник Григорій Тютюнник (1920); у цей же день 1616 року померли Вільям Шекспір (щоправда, за юліанським календарем) і перуанський історик Інка Ґарсіласо де ла Веґа (вже за григоріанським календарем), а також 1850 року – англійський поет-романтик Вільям Вордсворт. 

Але, заглядаючи в офіційний документ ЮНЕСКО, яка й запровадила це свято Резолюцією № 3.18 на XXVIII сесії 15 листопада 1995 року, знаходимо таке формулювання: «Генеральна конференція … проголошує 23 квітня "Всесвітнім днем книги та авторського права", оскільки саме в цей день 1616 року померли Міґель де Сервантес, Вільям Шекспір та Інка Ґарсіласо де ла Веґа». 

Найцікавіше те, що до померлих 23 квітня 1616 року чомусь помилково зараховують Міґеля де Сервантеса. Насправді ж, Сервантес помер 22 квітня, але датою смерті, за іспанськими звичаями тих часів, було записано дату поховання. Тим паче, «літературний батько» Дон Кіхота помер 22 квітня за григоріанським календарем, а за юліанським (який тоді зберігався в Англії часів Шекспіра) – 2 квітня. А втім, з якої б нагоди не було запроваджено День книги, добре, що це все ж трапилося.

Всесвітній день книги та авторського права відзначають щорічно, починаючи з 1996 року. Зважаючи на те, що «в історичному розумінні книга є найбільш потужним фактором поширення знання і найбільш надійним засобом його збереження», День книги покликаний наголосити на фундаментальній важливості книжки та її незамінності в інформаційному суспільстві. Одна з головних його цілей – промоція читання і книговидання, привернення уваги до культури писемного слова, а також до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності.

Вважається, що День книги відзначався ще в першій половині XX століття. Ідея його створення належить письменникові й редакторові з Валенсії Вісенту Клавелю Андресу. У 1926 році іспанський король Альфонс XIII розглянув його пропозицію і підписав королівський указ, згідно з яким 7 жовтня (вважалося, що в цей день народився Сервантес) запроваджується День іспанської книги. У 1930 році День книги в Іспанії перенесли на 23 квітня, коли, ймовірно, помер письменник. 

Цікаво, що ще з XV століття 23 квітня відзначають День Святого Георгія, заступника Каталонії. У Барселоні та Каталонії в цей день, також відомий як День троянд і подібний багато в чому до Дня Святого Валентина, чоловіки традиційно дарують жінкам троянди, а жінки чоловікам – книжки. Щоправда, зараз звичаї змінилися, і книжку, на щастя, можуть отримати всі. Чому книжка? Бо саме у цей час 1929 року в Барселоні проходив масштабний книжковий ярмарок. Це значною мірою вплинуло на запровадження Всесвітнього дня книги та авторського права саме 23 квітня.

З нагоди смерті Міґеля де Сервантеса по світу, а найбільше, звісно, в Іспанії, влаштовують різноманітні літературно-книжкові заходи. Одна з таких подій – дводенний марафон читання (readathon) найвідомішого твору іспанського письменника – роману «Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». 

Крім того, саме 23 квітня, у день смерті письменника, з 1976 року відбувається нагородження переможців Премії Міґеля де Сервантеса. Кандидатами на премію є письменники з іспаномовних країн. Премією відзначають за загальні творчі досягнення, а не за конкретну книжку. Переможець отримує грошову винагороду в розмірі € 125 000. На сьогодні це одна з найпрестижніших та найдорожчих премій серед іспаномовної літератури. Серед відомих українському читачеві переможців – Хорхе Луїс Борхес, Маріо Варґас Льйоса.

Одна з традицій Всесвітнього дня книги та авторського права – обрання міста, що на рік стане Світовою столицею книги. Ця традиція, яка, окрім того, є дієвим способом популяризації книг і читання загалом, запроваджена 2001 року. Тоді столицею було обрано Мадрид. Щороку ЮНЕСКО спільно з міжнародними організаціями, що представляють три напрями книжкової галузі, – Міжнародним союзом видавців, Міжнародною федерацією книготорговців і Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій – обирають Світову столицю книги. Зі свого боку міста зобов’язуються всіляко сприяти розвитку книговидання і промоції читання. З 2001 року світовими книжковими столицями вже побували Александрія, Нью-Делі, Антверпен, Монреаль, Боґота, Бейрут, Любляна, Буенос-Айрес, Єреван, Бангкок, Вроцлав та ін.

Особливістю впровадження такого дня на світовому рівні є усвідомлення книжки як потужної зброї у налагодженні миру й нівелюванні соціальних проблем: книжка, що втілює творчі поривання людини і її прагнення поділитися власними ідеями і здобутками зі світом, має сприяти діалогу, взаєморозумінню і толерантності. Крім того, ЮНЕСКО в межах Всесвітнього дня книги та авторського права виступає за надання рівного доступу до знань та підвищення грамотності населення. Ще одним важливим аспектом є усвідомлення цінності книжки і її незамінності у поширенні знань і формуванні культури, незалежно від форми представлення інформації.https://starylev.com.ua/club/blog/vsesvitniy-den-knygy-ta-avtorskogo-prava-koly-i-navishcho

 22 квітня світ відзначає День Землі:  Перша акція у рамках дня Землі пройшла у 1970 році в США.  Щороку мешканці світу об’єднуються, аби відзначити День Землі і таким чином вшанувати крихку природу планети, яка все більше страждає від людських дій. День Землі у 2020 році припадає на середу, 22 квітня. 

 Народжені з ініціативи громадських організацій заходи до Всесвітнього дня Землі спонукають людей бути уважнішими до тендітного і вразливого довкілля, привертаючи чимало уваги з боку медіа, окремих політиків і звичайних громадян. 

Перша акція у рамках дня Землі пройшла у 1970 році в США. Відтоді святкування стало популярним, а американський сенатор Гайлорд Нельсон створив з активістського осередку Гарварду окрему групу, яка й займалась подальшим просуванням дня Землі. Серед найбільших акцій – 20-мільйонна демонстрація, що об’єднала навколо себе, зокрема, сотні шкіл. Відтоді День Землі 22 квітня святкується щороку. 

Настає День Землі, коли лунає Дзвін миру – символ спокою і солідарності націй щодо проблем екології. Перший такий дзвін, відлитий з орденів і медалей людей з різних куточків планети, був встановлений у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку в 1954 році.

https://www.unian.ua/ecology/10967348-sogodni-svit-vidznachaye-den-zemli-shcho-potribno-znati.html