Користувачі Тузлівської бібліотеки прийняли участь в   Національному тижні читання поезії,який Український інститут книги організовував вперше .

Хтось каже мені, як маю робити…

А я не почую - крокую скрізь квіти,

У літо, де свято, де люба, де діти,

Щасливі, беззахисні, і неприкриті.

Kрізь темряву, що розганяють екрани,

Де вигідні плани на всі мої рани,

Де іспитом спокусу спиті обличчя,

Де миші щурам надувають величчя.

Втикають у очі як голки проміння,

Щоб я під ногами не бачив каміння,

Щоб нишпорив мляво на дотик рукою,

Щоб більше не мав, чим утримати зброю.

Які тобі квіти? Яке тобі літо?

Вп'яли́ся у тіло голодні москіти -

Зудять, що все роблять заради любові -

Ти ж звичний до крові – то дай-но нам крові!

А я все крокую, крокую, крокую,

Думки, наче стрій перед боєм шикую,

Зливаю їх тихо напалмом у пляшку,

Мені це не складно, мені це не важко.

Нехай палахне, нумо – гайда за мною,

Бо я свої опіки швидко загою.

Бо знаю дорогу, що точно відкрита -

Із полум’я - прямо до тихого літа.

У камінь життя перетвориться з глини,

Під тихе виття розчарованих в спину.

Я ляжу надійно як цегла у стіну

У домі, де Бог колисає дитину.

Така ось дорога, крізь пекло і квіти,

У літо, де свято, де люба, де діти,

Щоб поруч радіти, любити, прикрити -

Хтось ще мені скаже - як треба робити?

Гліб Бабіч, 2022